Визнання заповіту частково недійсним , частина 1
(початок)У якому випадку заповіт, якщо він складений правильно, може бути визнано рішенням суду недійсним? Цивільний Кодекс України, стаття 1257, зазначає: якщо було встановлено, що зміст заповіту не відповідав волі заповідача або, якщо заповіт було підписано під тиском. При цьому наявність або відсутність спадкоємців, які можуть претендувати на частку у спадщині, яка називається обов'язковою - наприклад, недієздатних дітей - не впливає на визнання недійсним заповіту або окремих його частин , бо ніяк не залежить від волі заповідача.
Ситуація в цілому
Наведемо для прикладу одну із справ. Якийсь громадянин Д. був власником частини квартири. Його право власності підтверджувалося посвідченням від 28.09.1995. 12.10.2003 громадянин Д. склав заповіт, у якому заповів свою частину квартири громадянину С. Після смерті громадянина Д. спадщину було відкрито. Громадянин С., як того вимагає закон, звернувся до нотаріальної контори. Там він написав заяву про прийняття спадщини. 25.09.2006 він цілком закономірно отримав свідоцтво, згідно з яким міг претендувати частину квартири, яка належала померлому.
Однак, у громадянина Д. був спадкоємець, син, громадянин О. Він постійно проживав разом з громадянином Д. з 21.03.2003. Крім того, згідно з висновком лікарів, він мав слабке здоров'я і був інвалідом II групи. Його матеріальне становище було обмеженим. У зв'язку з хворобою, він не встиг звернутися до нотаріальної контори протягом строку, встановленого законодавством. Однак вважав, що має право на частину спадщини, внаслідок чого звернувся до місцевого суду. У своїй заяві він вказав, що просить суд визнати заповіт батька, і, як наслідок, свідоцтво про право громадянина С. на спадщину, частково недійсними, а також визнати право власності громадянина О. на на обов'язкову частку зазначеного спадщини.
Коли справа розглядалася, громадянин О. уточнив свої вимоги: зокрема він попросив суд продовжити для нього термін прийняття спадщини, який було відкрито після смерті громадянина Д. В іншому, його вимоги залишилися тими ж: визнати заповіт і свідоцтво про право громадянина С . на спадщину частково недійсними, а право власності на частину спадщини визнати за громадянином О.
Справа розглядалася декілька разів, у тому числі, в районному Суворовському суді м. Одеси та в Апеляційному суді Одеської області.
Суворовський суд
Рішенням від 28.05.2010 Суворовський районний суд м. Одеси ухвалив задовольнити вимоги громадянина О. лише частково. Так, термін для прийняття спадщини від померлого Д. був продовжений на три місяці. Заповіт від 12.11.2003, а також свідоцтво про право на спадщину громадянина С. було визнано частково недійсними. Було визнано право власності громадянина О. на частину спадщини, хоча і меншу, ніж та, на яку він претендував - тільки на обов'язкову частку спадщини .
Апеляційний суд
Не задоволений таким рішенням, громадянин С. подав апеляційну скаргу. Проте ухвалою від 6.10.2010 Апеляційний суд Одеської області залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Громадянин С. склав касаційну скаргу. В ній він вказав, що вважає неправильним застосування зазначеними судами норм процесуального законодавства. Як наслідок, були порушені норми матеріального права. У зв'язку з цим, він зажадав скасувати прийняті судові рішення і прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні вимог громадянина О.
Касація
Ця справа розглядалася в Судовій палаті у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України колегією суддів.
Колегія взяла до уваги наступні факти.
Відповідно до Цивільного Кодексу України, а саме статті 213, рішення суду будь-якої інстанції повинно бути обгрунтованим і законним - тобто відповідати чинному законодавству. Наступна стаття вказує, що суд, перш, ніж винести рішення, повинен встановити, які правові норми можуть бути застосовані в даній ситуації.
Районний суд, так само як і апеляційний, виходили з припущення, що позивач має право на обов'язкову частку у спадщині. Крім того, позивач пропустив термін прийняття спадщини з поважних причин. Отже, заповіт на ім'я громадянина С., так само як і свідоцтво про право на спадщину, можна визнати частково недійсним. За позивачем можна визнати право на частину квартири, яка є обов'язковою часткою у спадщині.
З одного боку, все вірно. Дійсно, відповідно до статей 1216 та 1217 ЦКУ спадкування є передачею прав і обов'язків, пов'язаних зі спадщиною, від спадкодавця до спадкоємців. Спадкування може бути здійснено за заповітом або за законом. Крім того, стаття 1241 вказує, що деякі категорії громадян мають право претендувати на обов'язкову частку спадщини - половину частки, яка належала б їм за законом у відсутності заповіту. Зокрема, на обов'язкову частку можуть претендувати непрацездатні повнолітні діти спадкодавця. Обов'язкова частка успадковується незалежно від змісту заповіту. Крім того, стаття 1268 ЦКУ вказує, що якщо спадкоємець постійно проживав зі спадкодавцем до смерті останнього і протягом півроку після відкриття спадщини не відмовився від нього, то вважається, що спадкоємець прийняв спадщину. |
Источник: Імперія юридичних послуг