Про підсудність справи з іноземним елементом , частина 1

1. Приклад справи
2. Умови договору
3. Слово закону

Якщо одна зі сторін, що беруть участь в процесі - іноземний елемент (незалежно від того, фізична особа це, організація або, навіть, держава), то місцевий суд України може, хоча і необов'язково має право, розглядати таку справу.

Так, закон України «Про міжнародне приватне право», а саме стаття 76, говорить про те, що суд може прийняти у виробництво будь-яку справу з іноземним елементом. Наприклад, якщо події, які ініціювали подачу позову, сталися на території України. Або, якщо сторони погодилися з тим, щоб справа була підсудна судам України . Виняток становлять лише ті випадки, які передбачені ст. 77. У тому числі, якщо спір між сторонами виник щодо майна, яке знаходиться на території України, така справа має виняткову підсудність.

З іншого боку, 32 стаття вказує, що якщо ніяке право не може бути однозначно застосовано до змісту угоди, то застосовується найбільш близьке до нього право. Як правило, найтісніше угоди пов'язані з правом держави, на території якого знаходиться одна із сторін, або на території якої повинні виконуватися заходи, що мають істотне значення для змісту правочину. Правда, винятком вважаються випадки, коли умови угоди передбачають використання іншого права. Або, коли про це свідчить сукупність фактів справи.

Приклад справи

Досить цікавий для ілюстрації вищесказаного один випадок. Він розглядався у Вищому господарському суді України 14.09.2011. Обставини справи такі.

Якась громадянка В. звернулася в Господарський суд м. Севастополя з позовом про заборгованість і збитки. Відповідачем було Міністерство оборони Російської Федерації. Згідно з наданими позивачем фактами, відповідачу була поставлена продукція на загальну суму 39 765,37 гривень. Відповідач не сплатив постачання, чим ввів позивача в збиток. Позивач попросила стягнути з відповідача загальну вартість боргу і збитків.

Суд задовольнив вимоги позивача, правда, тільки частково. Так, було винесено рішення стягнути суму боргу з відповідача, а суму збитків не стягувати. Це сталося 04.05.2011.

Була подана апеляційна скарга, але апеляційний суд залишив рішення місцевого суду без змін.

Нарешті, відповідач, незгодний з даним рішенням, подав касаційну скаргу. У ній він просив скасувати рішення місцевого та апеляційного судів і, відповідно, припинити провадження у справі. Як обгрунтування таких дій він призводить порушення судами норм як матеріального, так і процесуального права.

Громадянка В. не надала відгук на дану скаргу. Крім того, вона не стала користуватися послугами представників, хоча і мала на це право. Колегія суддів розглянула цю справу і встановила наступне.

Умови договору

Між позивачем (фізична особа, громадянка В., підприємець) і відповідачем, Міністерством оборони РФ (від імені якого діяв командир зазначеної у справі військової частини громадянин К.) був укладений ряд контрактів.

Згідно з їх умовами, громадянка В. зобов'язувалася поставити відповідачу продовольчі товари. Якщо постачальник не виконував умови контрактів - наприклад, продукція не була поставлена в зазначений термін, договір міг бути частково або повністю розірваний. При цьому, постачальник повинен був виплатити неустойку - половину вартості продукції, яка не була поставлена. Також, якщо продукція була поставлена не в строк, постачальник повинен був заплатити замовнику пеню - за кожен пропущений день поставки 0,1% від вартості продовольства, яке мало бути поставлено. Втім, якщо термін поставки затриманий більше, ніж на два дні, згідно з умовами контрактів, продукція повинна вважатися непоставленою і до постачальника застосовуються зазначені вище штрафні санкції. Нарешті, і неустойка, і пеня можуть утримуватися в односторонньому порядку - як того вимагає Господарський кодекс України. Графік поставок був узгоджений і зазначений в специфікації, яка додається до договору.

На підставі цих пунктів контрактів позивачу були відправлені дві претензії - від 05.09.2008 і від 30.09.2008. Загальна сума претензій становила 254,97 гривні. Претензії були прийняті і погашені за рахунок кредиторської заборгованості за продукцію, яка була поставлена.

Опісля, були відправлені ще дві претензії - обидві від 06.11.2008. Загальна сума претензій становила 39 510,40 гривень. Претензії не були визнані позивачем, хоча і були погашені в односторонньому порядку за рахунок кредиторської заборгованості, яку замовник мав перед позивачем.

Ця кредиторська заборгованість підтверджується документами, представленими суду. У той же час, заявлені позивачем збитки в розмірі 9000 гривень, не були підтверджені жодними доказами. Як наслідок, ця інформація не розглядалася.

Як місцевий, так і апеляційний суд прийшли до висновку, що до даних спірних правовідносин ніяк не можуть бути застосовані статті 235 і 237 Господарського Кодексу України. Також, що суперечку можна буде розглянути в господарських судах України. Отже, суди не знайшли підстав для припинення судочинства.

Отже, сторони були інформовані про те, якими будуть наслідки невиконання ними взятих на себе зобов'язань. І самі заходи, та порядок їх виконання були ясно прописані в договорах поставки і зрозумілі обом сторонам.

Приміром, у договорі було вказано, що і неустойка, і пеня повинні були бути утримані в односторонньому порядку. Крім того, вони утримувалися за рахунок кредиторської заборгованості, яку замовник мав перед постачальником.

Слово закону

Умови договору не суперечать законодавству України, так як Цивільний Кодекс передбачає свободу договору. Згідно ст.3, сторони вільні у визначенні умов договору. Більше того, стаття 6 дозволяє учасникам договору відступати від положень актів цивільного законодавства, тобто складати договори, які не були передбачені актами цивільного законодавства. Отже, вони можуть регулювати свої відносини з обопільної згоди. Умови ж угоди можуть бути будь-якими, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Источник: Імперія юридичних послуг