Керівник ансамблю «Українські барви» Оксана СТЕБЕЛЬСЬКА
З різдвяними концертами вокально-інструментальний ансамбль «Українські барви» об’їздив США, Канаду, Європу, але хоч раз щороку виступав і на Батьківщині — іноді навіть з туром, презентувавши його в Києві, у Національній філармонії України. Тож при зустрічі ми запитали в керівника ансамблю Оксани Стебельської:
— А якими музичними барвами прикрасив столичний колектив, мов ялинку, традиційне зимове свято в Україні 2013 року?
— Захотілося надати нашій програмі «Щасливого Різдва» новий мистецький простір. Експерименти дуже любимо, тож обрали для неї нетиповий майданчик — концерт-хол «Фрідом». Він специфічний, бо асоціюється в людей з естрадними шоу. Але там, де затишна й хороша атмосфера, чудові технічні можливості світла та звуку, і має якнайповніше втілитися 15 січня вся емоція Різдва й Нового року. Цю програму щороку оновлюємо, у нинішній буде класична музика, українська фольклорна, світові різдвяні хіти, блюзові й джазові.
У композиції кілька новорічних пісень. Є авторська колядка Барвінського «Що то за предиво», є й народні. Щедрівки «Прала Маруся» і «В райськім городі» прозвучать неочікувано, по-сучасному. Також виконаємо щедрівку з Миколаївського району на Львівщині, де я росла, — «Там на ставі, на Йордані». Її співають саме на Водохреще. Ми завжди намагаємося зберегти мелодію, гармонічну основу фольклорного матеріалу, але підсилюємо різноманітними виконавськими засобами, щоб надати форми повноцінного музичного твору.
— Що виконаєте в цьому концерті вперше?
— Прелюдією до нього стане композиція з різнобарв’я музичної стилістики: твір із класичного «Joy to the world» Генделя, колядки «Добрий вечір» та американського різдвяного хіта «We wish you a merry christmas» — як зміст всього концерту.
Зовсім по-новому прозвучить «Щедрик» Леонтовича. Інструментально виконували його завжди класично, а тепер додамо джазових імпровізацій. Тому долучили контрабас, барабани, фортепіано, запросили бандуриста Романа Гриньківа. Зробили нові композиції, такі як світові хіти «Let it Snow» та «Santa Baby», відомі у виконанні, зокрема, Кайлі Міноуг.
Хоч класично ми квартет, та цього разу на сцену вийдемо розширеним складом з багатьма музикантами. Відеорядом транслюватимемо роботи українських і світових художників, які стилістично підходять до музичних творів та доповнять образ Різдвяної події.
— Як сприймають ваші різдвяні програми в інших країнах і в нас? Чи спілкуєтеся з глядачами й поза сценою?
— У жодного народу немає такого великого фольклорного спадку різдвяно-новорічної тематики, як в Україні, де окремо — колядки, новорічні пісні, щедрівки, і кожну треба співати в певний час. Коли пояснюєш це за кордоном, іноземці дивуються. У нас багато як ліричних колядок, так і веселих, жартівливих, є релігійної тематики й побутової; у них переплелися традиції і дохристиянської доби, і християнської, тим вони й унікальні. «Щедрик» Леонтовича американці вважають своїм різдвяним хоралом. І коли зазначаємо, виконуючи його, що це —шедевр українського композитора, створений на основі фольклорної щедрівки, то багато хто каже, що бути такого не може. Навіть доводилося діставати з Інтернету якісь довідки, щоб переконати, що це саме так.
В Америці, яку ми об’їздили практично всю, пробували поєднати український текст із тамтешньою мелодикою, або українську щедрівку забарвити сучасними американськими мотивами. Маємо жартівливий хіт «Їдемо санками»: слова українські, але на мелодію «Jingle Bells». Щедрівку «В райськім городі» аранжували, поєднавши її з популярними джазовими американськими темами. І ось в Арізоні після концерту підійшов ковбой, котрий ніяк не міг збагнути, як нам вдається виконувати щось своє і потім так легко грати їхню музику. Питав, звідки ми приїхали, що то за країна. Довелося пояснювати, що ми — центр Європи, що Україна розвинута держава, особливо у мистецькій сфері, що наші люди цікавляться різними музичними віяннями та культурою усіх країн світу.
На одному з виступів у Америці був повний зал темношкірих глядачів, яким мали співати українською мовою. Гадали: що це буде, як триматимемо їх енергетично? А під кінець концерту всі підстрибували, нагороджували оплесками, підтанцьовували, вигукували, зриваючись із місць, щось своє і наше «гей-гоп», якого ми навчили їх вимовляти і вставляти де треба в мелодії. Коли музика їх проймає, захоплює, вони не ховають емоцій, а дуже яскраво їх демонструють, навіть не розуміючи тексту.
В Україні на наші концерти приходить різна публіка. Намагаємося триматися певного інтелектуального рівня, і від людей чогось учимося, і самі їх учити стараємося. Цього року зреалізували таку ідею: розділили наш репертуар стилістично в окремі програми. Влітку відпрацювали майже 30 концертів суто фольклорної музики, були задіяні й на Євро-2012. А восени виступили з «Українською класикою в контексті світової музики». Попереду концерт блюзово-джазовий і традиційна програма «Щасливого Різдва» 15 січня.
Звісно, від тематики залежить часто аудиторія. Інтелектуально підготовлену зібрала класична програма, яку ми демонстрували, рухаючись епохами, співставляючи, порівнюючи та даючи можливість зробити власні висновки. Наприклад, представляючи епоху бароко — виконали твір європейського композитора Баха й українського Бортнянського, а відеорядом — картини найвідоміших, на наш погляд, художників, щоб люди могли прослідкувати, які риси були спільними й відмінними. Так, зокрема, важливий момент — в епоху українського бароко у художніх творах зображений козак Мамай, а в Європі у той час на картинах — тільки релігійні персонажі.
Граємо багато творів нашого улюбленого Мирослава Скорика. Приміром, його «Іспанський танець» — співставляючи із «Кармен-сюїтою» Жоржа Бізе, для порівняння інтерпретації іспанської стилістики.
«Українські барви»: як заграли ті музики... Фото Володимира ЗАЇКИ
— Колядки й щедрівки в областях України різні, самобутні, особливо дуже давні. Ви якось збираєте їх?
— Коли до нас потрапляє цікавий фольклорний матеріал, ми вирішуємо, аранжувати його в традиційному форматі чи міксувати й осучаснювати. Щойно почали наспівувати колядку «У Вифлеємськім дворі», як сама мелодика надихнула на блюзову стилістику. Дуже багато запам’яталося ще з дитинства, адже завжди колядували в родині з бабцями, дідами, батьками, тож використовуємо в концертах те, чого навчили наші рідні.
На Львівщині, у селі Містковичі Самбірського району, де живе бабця мого чоловіка, я підслухала щедрівку, якої не знала. Вона рідкісна, складна ритмічно, дуже характерна. Коли граємо її з київськими музикантами, вони не можуть її схопити ні за першим, ні за десятим разом. Тому що надто нестандартний ритм. Мені завжди хочеться шукати щось нове, імпровізувати.
— Як народився ваш квартет? Хто є хто?
— З 1999-го, відколи створені «Українські барви», його склад, звичайно, змінювався. Ми всі вчилися в Київській консерваторії, думали вже про своє професійне майбутнє. Тоді за підтримки певних людей, зокрема американської фундації, народилася ідея популяризувати рідну музику. Навіть у назві нашого ансамблю — «українські», а не просто «барви», щоб асоціювати його з певною культурою та країною. Перші гастролі були в США, де мали контракт з Гарвардським та Єльським університетами. Три роки поспіль приїжджали туди влітку. В Гарварді є Український інститут (як кафедра). Ті концерти мали й освітню складову, тому виконували твори наших класиків, сучасників, народні композиції.
Був період, коли ми більше їздили (і вісім місяців на рік могли десь гастролювати). А вже останні три-чотири роки виступаємо переважно в Україні: і за сімейними обставинами, і зрозуміли, що простір свій тут втрачаємо, коли довго відсутні.
Нині в нашому основному складі я, скрипалька, і співаю, і керую колективом. Роман Кука, кларнетист, грає на всіх духових народних інструментах і також співає. В’ячеслав Філонов — скрипаль, Михайло Кашук — баяніст. Разом ми п’ять років. А раніше багато музикантів на гастролях «губили», троє з них живуть нині в Америці — знайшли кохання, завели родини.
— Мене зацікавили два ваші інструменти: дводенцівка, телинка…
— Це українські народні, передаємо ними певну стилістику деяких творів. Дводенцівка — дві з’єднані сопілки, можна грати в два голоси. Телинка — така собі міні-трембіта, вона аж проситься, якщо виконуємо «Гуцульську збиранку», в якій поєднуємо кілька вокальних та інструментальних гуцульських тем.
— Що залишилося у вас із дитинства як казка від Різдва?
— Різдвяні свята для мене справді казкові. Це певна ексклюзивна атмосфера. Той, хто не відчув її з дитинства, не відтворить сповна. Тому готуємо такі події, щоб глядачі могли надихнутися відчуттям Різдва. Ексклюзивність нашого різдвяного циклу в тому, що саме в цей час повинні відроджуватися в людях родинні почуття й емоції.
У моїй родині все, що асоціюється з піснею, традиціями, з релігією, дала бабця Катерина з Перемишлян, мамина мама, вона вже покійна. Пам’ятаю, як з’їжджалися до неї, як дідо заносив дідуха, стелив солому в хаті. Після Святої вечері співали ще дуже довго, зранку йшли в церкву, потім колядували у родичів, друзів, знайомих.
В концерті використовуємо унікальне з різдвяного надбання. А вдома, за столом — поширене. Моя старша донька Христина (їй 12 років) чує ці колядки й щедрівки з року в рік. Тож я ніколи не кажу: відкривай пісенник і вчи слова. Скоро підспівуватиме й менша, Катруся, якій тепер рік і три місяці.
— Як ви стали музикантом?
— Мій дідусь Богдан, самоучка, був скрипалем на весіллях. Батько, Юрій, закінчив музичну школу по класу баяна, а грав на всіх інструментах, хоч за освітою медик. Я росла в такому музичному акомпанементі й одразу зрозуміла, що це дуже мені подобається, хоча тато мріяв, що стану лікарем. Навіть примусила батьків записати мене в музичну школу. І як перше покарання, коли чогось не зробила чи була неслухняною, мені казали: випишемо тебе з музичної школи. Я благала, щоб вони цього не зробили…
Потім було Львівське музичне училище, Київська консерваторія. Треба було пройти всю хронологію музичної освіти, щоб сформувався певний світогляд, вміння, досвід. Без рівня консерваторської освіти грати різну музику в «Українських барвах» неможливо.
Людмила ЯНОВСЬКА, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Источник: Імперія юридичних послуг, Урядовий Кур'єр
